13 серпня 1941 року рудник «Жовта Ріка» було окуповано фашистами. Та жителі селища стали на захист своєї землі. Наприкінці 1941 року була створена підпільна патріотична організація, члени якої заважали відновленню роботи рудника. Навесні 1942-го, коли шахта «Капітальна» була частково відбудована, підпільники намагалися її підірвати. Та операція не відбулась - їх видав зрадник. Тоді більшість патріотів заарештували і розстріляли. Серед них: І.Куценко, М. Чередніченко, Д. Холодій, А. Дмитренко та інші.

20 жовтня 1943 року війська 92-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир – полковник А.М. Петрушин), 3-ї армії 2-го Українського фронту і 41-ї гвардійської танкової бригади (командир бригади – полковник Ф.П. Васецький) визволили селище від фашистських окупантів. Першим ступив на копальню загін автоматників молодшого лейтенанта В.В. Макрушина.

Відступаючи, окупанти спалили поліклініку, диспансер, мережі електропередач, підірвали залізничний міст, збиралися знищити шахту, але не встигли.

Хоч селище Жовта Річка не було в зоні безпосередніх бойових дій, все одно тут відчувалося фронтове життя. До лютого 1944 року йшли бої за Кривий Ріг, тому наші війська розташували в селищі медсанбати та польові шпиталі, які цілодобово приймали поранених. Солдат, які помирали, ховали в братських могилах. Їхні імена, та імена близько 700 мешканців селища, які захищали Батьківщину у роки Другої світової війни, та більш ніж 300 жовтоводців, які так і не повернулися, згодом викарбують на плитах Меморіального комплексу у парку Слави.

Вічна пам’ять та слава полеглим захисникам!