Він був наче посередником Бога на Землі з людьми на полі бою, мав сильний характер, вірив у перемогу над злом усередині нас і навколо нас, але, на превеликий жаль, 21 липня по дорозі на поховання побратима, капітана ЗСУ потрапив у смертельну ДТП.

Марко Купчененко народився 7 липня 1996 року у Жовтих Водах у багатодітній родині. У 2014 році закінчив ліцей ім. незалежності України. Вищу освіту здобув у Тернопільському національному технічному університеті ім. Івана Пулюя, паралельно вчився у духовній семінарії.

Мав власну думку та завжди її відстоював, дуже любив читати книги.

Ніколи не стояв осторонь війни: починаючи із 2014-го активно допомагав Збройним Силам, організовував різноманітні збори коштів на потреби наших захисників, доставляв разом із волонтерами допомогу на передову, був помічником капелана, а з березня минулого року сам став капеланом.

Своє 27-річчя він зустрів на позиціях під Кремінною, що на Луганщині. У день свого народження у соцмережах він виклав невелике, але вкрай змістовне повідомлення: «Я дякую Богу за ще один прожитий рік. Цього року янголам-охоронцям довелося попотіти… Але моя найбільша вдячність не за життя, а за ту Мету і Боротьбу, яку мені подарував Господь. Я вірю в Перемогу над злом усередині нас, і навколо нас».

Усі, кого доля звела з Марком, були вражені силою його характеру, розумом та безмежною вірою, а також внутрішнім світлом, яке буквально випромінював капелан.

«Я писала з ним інтерв’ю та дивувалася його силі. Його голос звучав так переконливо, наче він дійсно був посередником Бога на Землі з людьми на полі бою», - поділилася спогадами журналістка Юлія Валова.

«Це була людина, яка жила Україною, жила вірою в Бога. Ми познайомилися з Марком у 2022 році. Він нічого не боявся та робив все для інших. Я допомагала йому та його хлопцям чим могла, він справив на мене неабияке враження – молодий, розумний та освічений», - розповіла місцева волонтерка Наталія Шум.

В одному з нещодавніх відео, які опублікував Марко на своїй сторінці, він розповідав, як брав участь у розбиранні завалів ресторану у Краматорську, зруйнованому російською ракетою. Капелан власноруч витягував з-під куп цегли та бетону поранених та тіла вбитих. Водночас його вразило, що за сотню метрів від місця трагедії у іншому закладі люди примудрялися відпочивати і насолоджуватися життям, немов до руїн піцерії, що перетворилася на братську могилу для багатьох людей – не метри, а сотні або й тисячі кілометрів.

«Я хотів би, щоби кожен із нас усвідомлював, що в нашій країні йде війна. Хочу, щоб кожен із нас усвідомлював, що наша спільна, наша власна відповідальність – подбати, щоб зупинити те зло, яким сьогодні є росія. Я хочу, щоб кожен навчився співчувати і співпереживати своєму ближньому. Тому, хто поруч. Нехай Бог дасть нам мудрості і сил», – сказав тоді Марк.

Останній же його публічний допис був присвячений страшній непомірній ціні, яку платять українські герої, що стримують російську навалу.

«І знову я втрачаю своїх бійців…За життя Сергія лікарі боролися в операційній 4-ри години. На жаль, не вийшло…Проникаючі поранення голови, грудей, живота, критична крововтрата…Добу тому він всміхався мені на РОПі, а сьогодні я молився над його бездиханним понівеченим тілом…На жаль, він не єдиний, кого я сьогодні втратив…ще один пекельний день нашого супротиву…ще більше рішучості Перемогти злого ворога. А головне, нестримна віра і надія, що Бог поруч, Він все бачить, і дасть нам сил Перемогти. Царство Небесне полеглим Героям. Вічна Памʼять. До зустрічі у Небесах", – написав Марк 14 липня.

Рівно за тиждень не стало й його самого.

Щирі співчуття рідним і близьким! Вічна пам’ять і слава полеглому Герою!

Про дату та час прощання із Марком Купчененком буде повідомлено додатково.